На суді перед Богом за нас будуть говорити діла милосердя !
Дорогі браття і сестри, ось ми ще більше приблизились до Великого посту! Ми продовжуємо далі заглиблюватися у пізнання Бога, хочемо відкрити Його, прагнемо пізнати Його: Хто Він, який Він?
А хіба це можливо охопити своїм розумом неохопленого? Хіба це можливо пізнати Істину своїм грішним розумом? Тоді для чого ми маємо говорити про Бога і пізнавати Його Милосердя?
Сьогоднішнє Євангеліє (Мт. 25,31–46) нам дає відповідь на це запитання. Бог нас не буде питати наскільки ми розуміємо Його, наскільки Ми Його пізнали, скільки змовили молитов чи відбули паломництв і які посади займали у Церкві. Бог запитає нас чи ми чинили добро!
Наші вчинки будуть говорити чи ми дійсно слухали голосу Бога, виконували Його волю і чи виявляли любов до Нього через ближніх. Бог буде судити людей на основі простих і звичайних діл милосердя по відношенні до їхніх ближніх. І на цьому суді оправдання словесні будуть марними. Можливо тому ще за життя ми маємо уникати такого пустомовства…
Христос цілий час свого перебування на землі показував, що служіння ближнім, хоча на перший погляд виглядає дуже простим та малим, проте в суті воно має значно глибший вимір і значення, і багато вартує в очах Божих: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мт. 25,40). Коли ми робимо добре діло в ім’я Бога, то ми Йому самому робимо. Це пояснює важливість милосердя в щоденних добрих ділах. Хоч людина не заслужила на добре діло з нашої сторони, не достойна цього через свою грішну поведінку, та все ж Боже милосердя спонукає нас виявити любов і не один раз, а постійно.
Час посту – це час особливий час стриманості і творення діл милосердя. Це особливий час, коли християни об’єднуються довкола однієї цілі, щоб ціла спільнота віруючих людей звернула увагу на потребуючих. Це особлива пора для заохочування і підтримки один одного у добрих ділах. Бог нас наділив різними дарами і тепер вони можуть бути не тільки для нас, але й для покращення становища інших, гірших від нас. Які би ми не були бідні, та все ж поруч нас можуть бути ті, котрі перебувають в гіршому становищі від нас.
Як це важливо, щоб потребуючі люди відчули, що вони мають нагоду піднятися на сходинку вище, що вони мають нагоду покращити життя, що вони можуть змінити, навіть, свій соціальний статус.
Залишається відкритим запитання: хто ця потребуюча людина, якій я конкретно буду допомагати?
Звісно, що всім не допоможемо, і тому ясність має бути. Перед постом задумаймося разом у сім’ї, чи на одинці над потребуючими людьми, яким ми конкретно можемо допомогти, виявити їм милосердя, покращити їхній матеріальний і духовний стан.
На Останньому суді вони стануть свідками і заступниками за нас, а Христос визнає нас перед Отцем Небесним, бо усе робили в Його ім’я, бо у добрих ділах ми були натхнені Його прикладом, і Його Милосердя покриє силу гріхів наших.
А хіба це можливо охопити своїм розумом неохопленого? Хіба це можливо пізнати Істину своїм грішним розумом? Тоді для чого ми маємо говорити про Бога і пізнавати Його Милосердя?
Сьогоднішнє Євангеліє (Мт. 25,31–46) нам дає відповідь на це запитання. Бог нас не буде питати наскільки ми розуміємо Його, наскільки Ми Його пізнали, скільки змовили молитов чи відбули паломництв і які посади займали у Церкві. Бог запитає нас чи ми чинили добро!
Наші вчинки будуть говорити чи ми дійсно слухали голосу Бога, виконували Його волю і чи виявляли любов до Нього через ближніх. Бог буде судити людей на основі простих і звичайних діл милосердя по відношенні до їхніх ближніх. І на цьому суді оправдання словесні будуть марними. Можливо тому ще за життя ми маємо уникати такого пустомовства…
Христос цілий час свого перебування на землі показував, що служіння ближнім, хоча на перший погляд виглядає дуже простим та малим, проте в суті воно має значно глибший вимір і значення, і багато вартує в очах Божих: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мт. 25,40). Коли ми робимо добре діло в ім’я Бога, то ми Йому самому робимо. Це пояснює важливість милосердя в щоденних добрих ділах. Хоч людина не заслужила на добре діло з нашої сторони, не достойна цього через свою грішну поведінку, та все ж Боже милосердя спонукає нас виявити любов і не один раз, а постійно.
Час посту – це час особливий час стриманості і творення діл милосердя. Це особливий час, коли християни об’єднуються довкола однієї цілі, щоб ціла спільнота віруючих людей звернула увагу на потребуючих. Це особлива пора для заохочування і підтримки один одного у добрих ділах. Бог нас наділив різними дарами і тепер вони можуть бути не тільки для нас, але й для покращення становища інших, гірших від нас. Які би ми не були бідні, та все ж поруч нас можуть бути ті, котрі перебувають в гіршому становищі від нас.
Як це важливо, щоб потребуючі люди відчули, що вони мають нагоду піднятися на сходинку вище, що вони мають нагоду покращити життя, що вони можуть змінити, навіть, свій соціальний статус.
Залишається відкритим запитання: хто ця потребуюча людина, якій я конкретно буду допомагати?
Звісно, що всім не допоможемо, і тому ясність має бути. Перед постом задумаймося разом у сім’ї, чи на одинці над потребуючими людьми, яким ми конкретно можемо допомогти, виявити їм милосердя, покращити їхній матеріальний і духовний стан.
На Останньому суді вони стануть свідками і заступниками за нас, а Христос визнає нас перед Отцем Небесним, бо усе робили в Його ім’я, бо у добрих ділах ми були натхнені Його прикладом, і Його Милосердя покриє силу гріхів наших.
Бог є мій батько, а Я?
Дорогі браття і сестри, наступним кроком у приготовленні до Великого посту є роздуми над Богом, але краще сказати роздуми з Богом про наші відносини із Ним, про те, хто Він є для нас, як ми ставимось до Нього?
Сьогодні ми запрошені подивитися на наші стосунки з Богом, чи вони нагадують нам стосунки між Батьком і Його дитиною?
Ісус нам відкриває Бога, як батька. Молимось кожного дня молитву ОТЧЕ НАШ. У молитві Вірую ми кажемо: Вірую в Єдиного Бога Отця…
Уста наші визнають Його за Батька, а вчинки нашого життя?
«Все мені можна», та не все корисне.
В листі апостола Павла читаємо: «Все мені можна», та не все корисне. Відчуваємо у цих словах свободу людинн, що була дана самим Богом. Свобода – це вияв любові!
Бог радо дає нам свободу і хоче, щоб наша любов но Нього була вільною, невимушеною чи насильницькою. Бог є вільний і хоче, щоб ми були подібні до Нього.
Кожного разу, коли ми відходимо від Бога, від Його заповідей і робимо гріх, ми підтверджуємо те, що ми вільні. У притчі про Доброго батька, на це звернено велику увагу. Батько спокійно відпускає сина, спокійно дає йому маєток, не контролює і старшого сина: ”все моє є твоє!” Відчуєвамо велике середовище любові, в якому виростали сини, відчуваємо також можливість вибору: бути чи не бути із батьком.
Добрий Небесний Батько нам створив всі можливості, щоб ми відчули Його любов, навчились від Нього, як це жити в любові. За нами вибір чи ми станемо людиною, яка хоче виконувати Божу волю чи ми залишимось лише формальними виконвацями: щоб все було ”нормально”.
Можу все, але чи це мені корисно? Це питання творить нам наш досвід, це пояснює нам Доброту Бога, який хоче, щоб ми росли і розвивалися, здобуваючи Духовний досвід.
Розумний батько дозволяє на малу помилку, щоб ми НЕ допустились великої! Бог дозволяє, щоб ми змарнували дещо у земському житті, щоб не втратили вічність. Батько хоче, щоб ми свідомо і добровільно пережили розлуку і радість зустрічі, щоб самі вирішили бути з Ним: день, рік, ціле життя, вічність. Бог є наш Батько, і відноситься до нас по-батьківськи, а ми? Як ми відносимось до Нього, що є тим, що показує наше синівство?
У часі посту ми будемо мати можливість більше пізнати Його Батьківську доброту і будемо мати можливість продовжити справу Батька стосовно Його заблудлих дітей.
Сьогодні ми запрошені подивитися на наші стосунки з Богом, чи вони нагадують нам стосунки між Батьком і Його дитиною?
Ісус нам відкриває Бога, як батька. Молимось кожного дня молитву ОТЧЕ НАШ. У молитві Вірую ми кажемо: Вірую в Єдиного Бога Отця…
Уста наші визнають Його за Батька, а вчинки нашого життя?
«Все мені можна», та не все корисне.
В листі апостола Павла читаємо: «Все мені можна», та не все корисне. Відчуваємо у цих словах свободу людинн, що була дана самим Богом. Свобода – це вияв любові!
Бог радо дає нам свободу і хоче, щоб наша любов но Нього була вільною, невимушеною чи насильницькою. Бог є вільний і хоче, щоб ми були подібні до Нього.
Кожного разу, коли ми відходимо від Бога, від Його заповідей і робимо гріх, ми підтверджуємо те, що ми вільні. У притчі про Доброго батька, на це звернено велику увагу. Батько спокійно відпускає сина, спокійно дає йому маєток, не контролює і старшого сина: ”все моє є твоє!” Відчуєвамо велике середовище любові, в якому виростали сини, відчуваємо також можливість вибору: бути чи не бути із батьком.
Добрий Небесний Батько нам створив всі можливості, щоб ми відчули Його любов, навчились від Нього, як це жити в любові. За нами вибір чи ми станемо людиною, яка хоче виконувати Божу волю чи ми залишимось лише формальними виконвацями: щоб все було ”нормально”.
Можу все, але чи це мені корисно? Це питання творить нам наш досвід, це пояснює нам Доброту Бога, який хоче, щоб ми росли і розвивалися, здобуваючи Духовний досвід.
Розумний батько дозволяє на малу помилку, щоб ми НЕ допустились великої! Бог дозволяє, щоб ми змарнували дещо у земському житті, щоб не втратили вічність. Батько хоче, щоб ми свідомо і добровільно пережили розлуку і радість зустрічі, щоб самі вирішили бути з Ним: день, рік, ціле життя, вічність. Бог є наш Батько, і відноситься до нас по-батьківськи, а ми? Як ми відносимось до Нього, що є тим, що показує наше синівство?
У часі посту ми будемо мати можливість більше пізнати Його Батьківську доброту і будемо мати можливість продовжити справу Батька стосовно Його заблудлих дітей.
Прощати потрібно навчити
У парку прогулювалась молода мама з дитиною. Дитя лежало спокійно у візочку. Неподалік під деревом сидів на лавці чоловік похилого віку і спостерігав за всім, що діється довкола. Мати із дитям, зупинившись біля нього, вибачилась і попросила дозволу сісти на лавці. Чоловік щось буркнув незрозуміло. В цю ж мить пролунав телефонний дзвінок. Жінка взяла телефон і відповіла. Бесіда була короткою, бо дитина почала плакати і вимкнула мобільник, сказавши: “вибач, я мушу була біля дитини. Тобі пізніше зателефоную”.
Зворушливо було спостерігати, як вона нахилилась до дитяти і прошепотіла: “Прости мені …все добре. Я тут, біля тебе”. Дитина заспокоїлась.
Жінка сіла знову на лавку і вже в друге звернулась до похилого чоловіка, що дивно дивився на молоду маму. Вона не сміливо сказала: “Простіть будь-ласка, що потурбували ваш спокій”.
Нарешті чоловік вимовив чітко слова: “Я вже спостерігаю за тобою 5 хвилин. І за цей час ти постійно у всіх просиш вибачення. Навіть за те, в чому ти не винна.Чому?”Жіночка зніяковіла… Опустила свої щирі оченята і єдине, що промовила: “Простіть…”
“Ось, бачиш, ти знову просиш вибачення” – буркнув він.
Далі була тиша.
Спершись руками на палицю, він схилив свою голову і продовжив із зітханням: “Твоя дитина буде щасливою. Адже змалку чує слово “Вибач”. Я його мало чув, а ще менше його говорив. Може тому моє життя було наповнено конфліктами, суперечками, злобою, гнівом… не було миру…
Ось, тепер я на схилі віку і мені досі важко сказати “прости”, “пробач”, “я провинився”. Ці слова знищують, гнів, заздрість, помсту, ненависть, все, що нищить мирні і добрі стосунки.”
Жінка далі мовчала, немов щось очікувала.
Було видно, що з глибоких старечих очей по зморшках стікає сльоза.
Знову запанувала тиша.
В очах молодої мами теж було видно блиск… розчулилась.
Старушок припіднявся із зусиллям і прошепотів: “ох… та вже… прости мені”.
Він помаленьку відходив, а вона спокійно дивилась на свою дитину і думала: “Нам важко робити те, що нас не навчили, але ніколи не пізно почати те, що прикрашає твою людяність”.
Зворушливо було спостерігати, як вона нахилилась до дитяти і прошепотіла: “Прости мені …все добре. Я тут, біля тебе”. Дитина заспокоїлась.
Жінка сіла знову на лавку і вже в друге звернулась до похилого чоловіка, що дивно дивився на молоду маму. Вона не сміливо сказала: “Простіть будь-ласка, що потурбували ваш спокій”.
Нарешті чоловік вимовив чітко слова: “Я вже спостерігаю за тобою 5 хвилин. І за цей час ти постійно у всіх просиш вибачення. Навіть за те, в чому ти не винна.Чому?”Жіночка зніяковіла… Опустила свої щирі оченята і єдине, що промовила: “Простіть…”
“Ось, бачиш, ти знову просиш вибачення” – буркнув він.
Далі була тиша.
Спершись руками на палицю, він схилив свою голову і продовжив із зітханням: “Твоя дитина буде щасливою. Адже змалку чує слово “Вибач”. Я його мало чув, а ще менше його говорив. Може тому моє життя було наповнено конфліктами, суперечками, злобою, гнівом… не було миру…
Ось, тепер я на схилі віку і мені досі важко сказати “прости”, “пробач”, “я провинився”. Ці слова знищують, гнів, заздрість, помсту, ненависть, все, що нищить мирні і добрі стосунки.”
Жінка далі мовчала, немов щось очікувала.
Було видно, що з глибоких старечих очей по зморшках стікає сльоза.
Знову запанувала тиша.
В очах молодої мами теж було видно блиск… розчулилась.
Старушок припіднявся із зусиллям і прошепотів: “ох… та вже… прости мені”.
Він помаленьку відходив, а вона спокійно дивилась на свою дитину і думала: “Нам важко робити те, що нас не навчили, але ніколи не пізно почати те, що прикрашає твою людяність”.
Попросити прощення – це не є вияв слабості, це вияв любові, яка лікує зранення і береже єдність.
Інколи запитуємось себе: а хто має просити першим прощення?
А відповідь проста: той, хто має більше милосердя.
Немає коментарів:
Дописати коментар